Камені говорять

    Мало яке село має пам'ятники й пам'­ятні знаки. Ну, звісно, не ті, що на кладовищі. А та­кі, щоб на видноті, в людному місці.

   Правда, здебільшого є хіба що скромний обеліск на честь односельчан, які полягли на фронтах Другої світової війни,  з викарбуваними в граніті пріз­вищами. Значна частина сельчан, тепер уже стар­шого й похилого віку, особисто знала й пам'ятає загиблих. Для молоді ж такі пам'ятники  мов унаочнення для живого уроку історії: як-не-як, і над нашим краєм проно­силися війни, збираючи свою скорботну да­нину, і наш хуто­рянський рід гар­тований у боях за свободу та неза­лежність рідної землі.

   У селі Дружбі меморіал на честь полеглих не зовсім звичайний. У по­воєнні роки, зво­зячи з польових захоронень на братське кладо­вище останки вої­нів, як правило, не мали змоги й не могли їх іденти­фікувати. Адже в цій місцевості, на підступах до ві­домого «Бродівського котла», по­над три місяці то­чилися запеклі по­єдинки, вбитих бу­ло дуже багато. Не десятки, а сотні людей різних наці­ональностей. Солдатів Червоної армії і вермахту, комуністів і фашистів... І чим більше спливало часу, тим менше на зотлілих тілах залишалося вцілілих речей, за якими при екс­гумації можна було мати підстави стверджувати, що йдеться про перепоховання тільки радянських бій­ців. Не дивно, що кілька років тому сюди приїздили громадяни Німеччини, аби вшанувати і пам'ять своїх рідних, які, будучи заб­раними на Східний фронт, мусили виконувати ганебну роль і заплатили за це життям.

   Проект меморіального комплексу розробив архітектор Нестерчук . Перепоховання відбулося 9 травня 1975 року. З різних куточків  приїжджали рідні віддати пошану  загиблим воїнам. У 2010 році  на святкування Дня Перемоги приїжджала родина  вірменина -   Осеяна Г.Г. (із 13 чоловік), які  розшукали могилу батька, діда, прадіда через 65 років.

    Є в Дружбі й біля неї пам'ятники й іншого характеру, які дають уявлення про колишні настрої селян, їх переконання, про зли­годні й чвари.

    Праворуч при дорозі з Дружби до Новоукраїнки впадає у вічі забето­нована чи, може, вимурувана з цегли колона заввишки в людський зріст. Цю фігуру спорудили в 20-і роки. Прочитується  на ній напис,  « Що парафіяни Русь­кої Дранчі (нині Новоукраїнське) вирішили звер­нутися з молитовним про­ханням до Всевишнього після великого градобою».  Зморені важкою працею і голодом хлібороби з нетерпі­нням чекали жнив, нового врожаю. Та перед жнивами пронісся сильний буревій, пройшов град - « Прогнівили Бога! За гріхи така кара!», подумали люди і разом із священиком обійшли поля хресним ходом. Ось тоді і з'явився пам'­ятник - оберіг від всякого лиха. Відтак пам’ятник, у якому вчувається відгомін далеких язичницьких традицій, став нагадуванням про природну стихію, адже нині напис стерся і забілився.

     В центрі села,  біля сільської ради , можна побачити ще один пам'ятник 20-х років минулого століття - він теж нагадує про лихо, тільки породжене вже людськими стосунками, непорозумін­ням, небажанням проявля­ти взаємопоступливість і здоровий глузд.      Напис:« Сей пам'ятник сооружен на месте убийства Миколая Андреевича Бурмай

15 июня 1929 года на 55 году жизни. Убийство невинного человека совершил     житель села Дранча Петр Ор­ловський посредством удара серпом в серце". Микола Бурмай та Петро Орловський були сусідами. Обоє бідували. Розпочалися  жнива. І от Орловському почало здава­лось, що хтось краде його снопи, атому він що­разу перелічував їх. Якось вранці зустрів він на полі Миколу Бурмая. Той збирав колоски і ози­рався. Підозра ще посилилась. Іншого разу по­бачив, як сусід жав на межі траву. Орловський схопив серп і кинувся до сусіда  

«Ти що, хочеш, щоб я без корови остався? - Що ти! Я жну траву зі свого боку». Петро Орловський вдарив серпом М. Бурмая у груди.

     Роздержавлення ко­лишніх колгоспних земель і передача їх у приватну власність селянам у Друж­бі проходило навдивовижу продумано, можна сказати -рівнесенько-гладесень­ко. Спогад про пам'ятник, напевно, не одному допо­магав зберегти рівновагу в сумнівах. Значить, напів­забутий камінь не втрачає свого значення. Такого роду пам'ятки теж не позбавлені змісту, вони не просто відо­браження по­минального ритуалу.

   1. Кашуба Л. Дружба: Пізнай свій край //Радивилів, 2007. 25 жовтня.

   2.Освітянський вісник: Інформаційно - методичний альманах для педагогічнихпрацівників закладів освіти.//Радивилів, 2004. № 1.- с.68.     

   3. Пасічник М. Заказник Красна гора //Радивилів, 2005. – 16 грудня.

   4. Ярмусь  В. Дружба: Моя мала Батьківщина //Радивилів, 2006. - 6 січня.

   5. Ящук В. Камені говорять: Краєзнавство // Прапор перемоги, 2003. – 19 грудня.

   6. Альбом: « Легенди та дійсність рідного села»

   7. Лісничий А. Дружбівськіпам’ятники// Зміна, 1977. - 2 червня.